kursova_2013.zip [82,65 Kb] (cкачиваний: 17)  

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….....................2

РОЗДІЛ 1. «ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ТА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ»

1.1.Громадяни похилого віку та інваліди,їх правовий статус ..………..…..5

1.2.Поняття соціального обслуговування, його форми та види………..….8

1.3.Нормативно-правове забезпечення людей похилого віку. ……..…….13

ВИСНОВКИ ДО 1РОЗДІЛУ………………………………………………….18

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФІНАНСУВАННЯСОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ГРОМАДЯНПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ НА ПРИКЛАДІ «ЗДОЛБУНІВСЬКОГО ІНТЕРНАТУ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ».

2.1. Соціальне обслуговуваннягромадян похилого віку в територіальному центрі…………..…..……………………………………………………………..19

2.2. Утримання одиноких непрацездатних громадян в стаціонарній установі «Здолбунівського інтернату для людей похилого віку та інвалідів»…….….22

2.3.Організація соціального обслуговування через відділення соціальної допомогивдома…………………………………..……………………………..31

ВИСНОВКИ ДО 2. РОЗДІЛУ………………………………………………...34

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….36

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………38

ДОДАТКИ………………………………………………………………………43

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.У сучасному розвиненому суспільстві довголіття стає нормою життя, причому основна проблема полягає в якості довголіття. У людини, в міру старіння, змінюється не тільки його стан здоров'я, а й відбувається певна переорієнтація життєвих інтересів, потреб, змінюється соціальний статус у суспільстві, сім'ї. До старості людина набуває цілий ряд захворювань, переважно хронічного перебігу з частими загостреннями, тому особи похилого та старечого віку відчувають підвищену потребу в медичній та соціальній допомозі.

У зв'язку з цим у суспільстві досить актуальною є проблема надання соціальної допомоги, підтримки літнім і інвалідам, яка здійснюється за допомогою соціального обслуговування.

Соціальне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів - цедіяльність органів соціального захисту населення по наданню передбачених нормативними актами соціальних послуг вказаним громадянам. Воно включає всебе сукупність соціальних послуг (догляд, організацію харчування, сприянняв отриманні медико-правової, соціально-психологічної і натуральних видівдопомоги, допомоги в професійній підготовці, працевлаштуванні, організаціїдозвілля, сприяння в організації ритуальних послуг та ін.), що надаєтьсягромадянам похилого віку та інвалідам вдома або в установах соціальногообслуговування незалежно від форм власності.

Наша країна з початку 90-х років встала на самостійний шлях розвитку,радикально змінюється її політичний устрій, економічна система, соціальнаструктура, духовне життя. Орієнтирами на цьому нелегкому шляху є положеннянової Конституції, прийнятої 28 червня 1996 року. В ній вказано,що"Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна,правова держава”[1,с.1]. Найвищою соціальною цінністю в країні проголошена людина, їїчесть та гідність, недоторканість і безпека. Громадяни нашої держави маютьправо на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разіповної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втратигодувальника, безробіття з незалежних він них обставин, а також у старостіта в інших випадках, передбачених законом. В Конституції вказані такожконкретні шляхи підтримки державою громадян і груп населення, що потребуютьсоціального захисту і допомоги для гідного їх життя.

Сьогодні соціальна політика держави зорієнтована на реалізаціюконституційних вимог щодо пенсіонерів, інвалідів, учасників бойових дій,ветеранів війни та праці, створення їм сприятливих умов для повноцінноїдіяльності, освіти, праці, лікування, побуту, культури, спорту тареалізації своїх потенційних можливостей в усіх сферах суспільного життя.Багато громадян з перелічених категорій потребують соціальногообслуговування та соціального захисту в цілому.

Система соціального обслуговування в нашій країні знаходиться напочатковій стадії: визначаються його види, головні завдання, функції,принципи, які повинні дотримуватися в процесі обслуговування, органи, щойого здійснюватимуть в подальшому. А тому дуже важливим є питання правовихоснов соціального обслуговування.

Сьогодні збільшується кількість осіб, які потребують соціального обслуговування. В Україні не достатньо сформована нормативна база в цій сфері. Отже, тему дослідження, а саме:«Соціально-економічне та правове забезпечення людей похилого віку та інвалідів» вважаюактуальною та такою, що потребує вивчення та аналізу. Адже, соціальнеобслуговування, крім того, що передбачає надання різних видів послуг – цеуважне й турботливе спостереження за іншими, вміння увійти в світ їхпереживань. Воно допомагає людині пристосуватися до того чи іншогосередовища, пристосування до якого без сторонньої допомоги значноутруднене, а інколи неможливе.

Мета роботи - вивчити особливості соціального обслуговування людей похилого віку та інвалідів. Об’єкт дослідження –економічне та правове забезпечення людей похилого віку та інвалідів.

Предмет дослідження –Організація соціального обслуговування громадян в « Здолбунівському інтернаті для людей похилого віку та інвалідів.

Завдання роботи:

-Проаналізувати актуальність дослідження проблемилюдей похилого віку та інвалідів.

-Розглянути форми та види соціального обслуговування людей похилого віку та інвалідів.

-Зробити аналіз діяльності установи соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідів міста Здолбунів.

-Проаналізувати нормативну та правову базу.

Методи дослідження: теоретичні методи дослідження, (аналіз, порівняння, теоретичний аналіз практичного досвіду роботи соціальних працівників, узагальнення отриманих результатів). Практичні (вивчення результатів діяльності соціальних працівників).

Теоретичне значення - Провести аналіз соціально-економічного та правового захисту людей похилого віку та інвалідів.

Практичне значення - полягає в розробці нових технологій соціальної роботи з літніми людьми,з метою впровадження в роботу майбутніх соціальних працівників.

Структура дослідження: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1. «ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ТА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ».

1.1. Громадяни похилого віку та інваліди, їх правовий статус.

Відповідно до ст.10 Закону України від 16 грудня 1993 року "Проосновні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадянпохилого віку в Україні” громадянами похилого віку визнаються: чоловіки увіці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягненнязагального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

Інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленимзахворюванням, наслідком травми або з уродженими дефектами, що призводятьдо обмеження життєдіяльності та до потреби в соціальному захисті [12с.542].Юридичне значення має належність до дітей-інвалідів віком до 16 років таінвалідів І і ІІ групи.

Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи вбойових діях на території інших держав. До них належать: а) учасникибойових дій; б) інваліди війни; в) учасники війни. Їх визначення та перелікдано в статтях 4-11 Закону України від 22 жовтня 1993 року "Про статусветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, якіпостраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, постраждалих осіб поділивна дві групи: а) учасників ліквідації наслідків аварії на ЧорнобильськійАЕС, тобто громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії таїї наслідків; б) потерпілих від Чорнобильської катастрофи, тобто громадян ів тому числі дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідокЧорнобильської катастрофи. Всіх потерпілих поділено на чотири категорії.Юридичне значення має належність до перших трьох категорій, що вказані устатті 14 вказаного Закону.

За загальним правилом ветеранами праці визнаються громадяни, якісумлінно працювали в народному господарстві, державних установах,організаціях та об’єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років - жінкиі 40 років - чоловіки) і вийшли на пенсію. В окремих випадках встановленийпільговий (понижений) вік для ветеранів праці (ст.6 Закону "Про основнізасади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого вікув Україні”) [2].

Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, вважаютьсяГерої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагородженічотирма і більше медалями "За відвагу”, а також Герої Соціалістичної Праці,удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною,вважаються Герої Соціалістичної Праці та повні кавалери ордена ТрудовоїСлави.

До числа одиноких відносяться громадяни, які не мають працездатнихродичів, зобов’язаних за законом їх утримувати, а саме: 1) одинокінепрацюючі громадяни, які досягли пенсійного віку, передбаченогозаконодавством України, в тому числі громадяни, пенсії яким призначені напільгових умовах, із зниженням пенсійного віку та за статтею 14 Закону "Пропенсійне забезпечення” незалежно від віку; 2) одинокі непрацюючі громадяни,які визнані інвалідами І або ІІ групи; 3) сім’ї, що складаються із одинокихнепрацюючих громадян, які досягли пенсійного віку, встановленогозаконодавством України, або визнані інвалідами І чи ІІ групи [3].

Статус громадян похилого віку пов’язаний з віком, а статус інваліда -зі станом здоров’я. Під обмеженням життєдіяльності особи розуміють повнуабо часткову втрату особою здатності або можливості здійснюватисамообслуговування, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись,контролювати свою поведінку, навчатись і займатись трудовою діяльністю[33].

У нормативних актах вживається два терміни: "дитина-інвалід” і"інвалід з дитинства”. Їх змішувати не можна. Дитина-інвалід - це особавіком до 16 років, яка ЛКК дитячого лікувально-профілактичного закладувідповідно до переліку медичних показань визнана дитиною-інвалідом. Інвалідз дитинства - це особа старша 16 років, якій органом медико-соціальноїекспертизи встановлена одна з трьох груп інвалідності, що є наслідкомуроджених дефектів або хвороб чи травм, що трапилися в дитячому віці.

Критерії визначення інвалідності передбачені Інструкцією провстановлення груп інвалідності, затвердженою Міністерством охорони здоров’яУкраїни 28 грудня 1991 року.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко вираженеобмеження життєдіяльності,обумовлене захворюваннями, наслідками травм,уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої дезадаптаціївнаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації,контролюасвоєюповедінкою,пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовійдіяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійномусторонньому догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є різко вираженеобмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, наслідками травм,уродженими дефектами, через які особи не потребують постійного догляду чидопомоги, але вони призводять до вираженої соціальної дезадаптаціївнаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, орієнтації,контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі утрудовій діяльності або при неможливості працювати.

1.2. Поняття соціального обслуговування, його форми та види.

Сьогодні різко знижуються реальні доходи та рівень життя громадянУкраїни, особливо пенсіонерів, інвалідів. Нестабільність в економіці,гостро відчувається дефіцит державного бюджету, практично не зменшуєтьсячисельність людей з доходом нижче прожиткового мінімуму, посилюєтьсядиференціація населення за доходами, збільшується напруга на ринку праці,зростає заборгованість по виплаті заробітної плати, пенсій та соціальнихдопомог, гостро проявляються тенденції неблагополуччя. Таке становищевимагає від держави та неурядових організацій, громадських об’єднаньприйняття адекватних заходів перш за все в сфері розвитку системисоціального захисту населення та забезпеченні соціальної небезпечності.

Тому основною задачею органів соціального захисту населення –підтримка цих категорій населення, надання їм різного виду допомог . В томучислі велике значення у вирішенні багатьох проблем людей, які опинилися втяжкій життєвій ситуації має їх соціально-побутове обслуговування.

Соціальне обслуговування є однією з підгалузей соціальногозабезпечення. Під ним розуміється сукупність правових норм, що регулюютьпорядок надання установами охорони здоров’я, соціального захисту населеннята іншими органами безоплатно чи на пільгових умовах соціальних послугокремим категоріям громадян [33].

Соціальне обслуговування представляє собою діяльність соціальних службпо соціальній підтримці, наданню соціально-медичної (путівки, стаціонарнелікування, надання ліків); соціально-правової (консультації, роз’ясненняправ); соціально-побутової (послуги на дому); соціально-психологічної,матеріальної допомоги; адаптації і реабілітації громадян, які знаходяться втяжкій життєвій ситуації.

У більшості регіонів нашої держави розроблені програми соціальногозахисту, які передбачають систему заходів по наданню необхідних, в томучислі і побутових, видів допомоги. У зв’язку з зростанням цін і тарифів напослуги підприємств побуту (перукарські, лазні, ремонт взуття, праннябілизни, хімчистки одягу, її пошиття та ремонт та інші різноманітніпослуги) органи соціального захисту населення, з врахуванням місцевих умовта економічних можливостей, визначають оптимальні шляхи організації роботипо наданню побутових послуг соціально незахищеним категоріям населення.

Основним критерієм для визначення громадян, які потребують різнихвидів адресної допомоги, являється середній дохід на одного члена сім’ї, взалежності від якого диференціюється розмір оплати громадянами наданих їмпослуг: за повну плату, з частковою оплатою чи безоплатно.

Мету соціального обслуговування можна сформулювати таким чином -надання нужденним додаткової допомоги у вигляді здійснення на їх користьпевних дій побутового характеру.

Соціальне обслуговування - наданнядержавою, суспільством безкоштовних послуг. Звичайно, подібну додатковудопомогу надають не тільки непрацездатним і людям похилого віку, але йіншим категоріям громадян через існуючу в суспільстві сферу послуг.

Особливість соціального обслуговування полягає в тому, що:

- його здійснюють за рахунок створених спеціальних фондів;

- його надають безкоштовно;

- воно є однією із функцій держави.

Сфера послуг має дві головні функції: економічну і соціальну.

Економічна функція розкриває роль послуг у створенні додатковихжиттєвих благ населення.

Соціальна функція пов'язана із задоволенням матеріальних, соціальних,культурних і побутових потреб членів суспільства, зміцненням їхньогоздоров'я.

Формами соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідівє:

- соціальне обслуговування за місцем проживання (вдома);

- напівстаціонарне соціальне обслуговування у відділеннях денногоперебування (відділення соціально-побутової та медико-соціальноїреабілітації);

- стаціонарне соціальне обслуговування в стаціонарних установахсоціального обслуговування (будинках-інтернатах, пансіонатах тощо);

- термінове соціальне обслуговування (разове забезпечення безкоштовнимгарячим харчуванням, продуктовими наборами, забезпечення одягом тощо);

- соціально-консультативна допомога;

- надання житлових приміщень у будинках житлового фонду соціальноговикористання.

Не у всіх країнах світу соціальне обслуговування розуміється однаково.Нерідко в цьому термінові вкладений різний зміст. Наприклад, у Фінляндії в"Законі про соціальне обслуговування” (1982) під соціальним обслуговуваннямрозуміється "сукупність соціальних послуг, підтримки засобами до існування,соціальних допомог і пов’язаних з ними діями, які покликані служитизміцненню соціальної забезпеченості і сприяти розвитку окремої людини,сім’ї, групи, спільноти” [5, c. 2].

В"Словникусоціальноїроботи”Р.Баркера соціальне обслуговуваннятрактується як надання конкретних соціальних послуг для задоволення потреб,необхідних для їх нормального розвитку, людям, які залежать від інших, і неможуть самостійно про себе піклуватися [34, c. 145].

Як вже зазначалося раніше у різних країнах світу соціальнеобслуговування визначається по-різному. Прикладом цього можна навестивизначення соціального обслуговування яке дано в законі "Про основисоціального обслуговування населення в Російській Федерації”: в ст.1підкреслюється, що "соціальне обслуговування представляє собою діяльністьсоціальних служб по соціальній підтримці, наданню соціально-побутових,соціально-медичних, психолого-педагогічних,соціально-правових послуг іматеріальної допомоги, проведенню соціальної адаптації та реабілітаціїгромадян, які опинилися в складній життєвій ситуації”. Важливу рольвідіграють статті Закону, в яких розкривається основний зміст видівсоціального обслуговування – матеріальна допомога, соціальне обслуговуванняна дому, соціальне обслуговування в стаціонарних установах, наданнятимчасового притулку, організація денного перебування в установахсоціального обслуговування, консультативна допомога, соціальний патронажгромадян та сімей, та інші види соціального обслуговування[35,с.400].

Проте, не дивлячись на те яке визначення має соціальне обслуговуваннявоно включає в себе сукупність соціальних послуг, які надаються громадянампохилого віку та інвалідам на дому і в установах соціального обслуговуваннянезалежно від форм власності та передбачає можливість отримання достатніхдля задоволення основних життєвих потреб соціальних послуг, які включаютьсяв державні та територіальні переліки гарантованих державою соціальнихпослуг.

На даний час в Україні визначений перелік категорій громадян, якіНа даний час в Україні визначений перелік категорій громадян, якімають право на соціальне обслуговування, в тому числі і на соціально-побутове обслуговування на пільгових умовах.

До таких категорій, як правило відносяться: одинокі особи похилоговіку, які перебувають на обслуговуванні у відділеннях соціальної допомогина дому, інваліди з дитинства, по зору, з порушеннями опорно-руховогоапарату, особи які страждають тяжкими формами алергійних захворювань таінші особи, які потребують сторонньої допомоги[20,с.112-129].

Види соціального обслуговування:

Соціальне обслуговування є однією з підгалузей соціальногозабезпечення. Під ним розуміється сукупність правових норм, що регулюютьпорядок надання установами охорони здоров’я, соціального захисту населеннята іншими органами безоплатно чи на пільгових умовах соціальних послугокремим категоріям громадян.

Право на соціально-побутове обслуговування мають громадяни України,іноземці, особи без громадянства[22].

Законодавством України передбачено такі види соціальногообслуговування:

1. Обслуговування в стаціонарних закладах.Даний вид соціального обслуговування направлений на надання всесторонньої соціальної допомоги особам, які потребують за станом здоров’я чи з іншихпричини постійного стороннього догляду і нагляду (наприклад, догляд за душевно хворими, інвалідами).

Соціальне обслуговування в стаціонарних установах здійснюється шляхомнадання соціальних послуг громадянам, які частково чи повністю втратилиможливість здійснювати самообслуговування і потребують постійногостороннього догляду. Даний вид соціального обслуговування повинензабезпечувати створення відповідних віку та стану здоров’я умовжиттєдіяльності, проведення заходів медичного, психологічного, соціальногодогляду, харчування, а також організацію посильної трудової діяльності,відпочинку та дозвілля.

2. Напівстаціонарне обслуговування – здійснюється відділеннями денного, нічного перебування при центрах соціального обслуговування або органах соціального захисту населення. Організація денного перебування в установах соціального обслуговування з наданням соціально-побутового, соціально-медичного та іншого обслуговування особам, які зберегли здатність до самообслуговування та які можуть самостійно активно рухатися.

3. Соціальне обслуговування вдома – направлене на підтримання соціального статусу своїх підопічних, а також на захист їх законних прав та інтересів. До числа надомних, гарантованих державою послуг входять: сприяння і організації ритуальних послуг, приготування обідів, читання преси та інші послуги.

Соціальне обслуговування вдома здійснюється шляхом надання соціальнихпослуг громадянам, які потребують стороннього постійного чи тимчасовогонестаціонарного обслуговування.

4. Матеріальна допомога – надається у вигляді грошей, продуктівхарчування, засобів санітарії та гігієни, одягу, взуття,спеціальних транспортних засобів, технічних засобів реабілітації інвалідів та осіб, які потребують стороннього догляду.

5. Надання тимчасового притулку в спеціалізованих установах соціального обслуговування дітям-сиротам, неповнолітнім дітям без належного догляду, громадянам, які опинилися в складній життєвій ситуації, громадянам без визначеного місця проживання, особам, які постраждали від психічного чи фізичного насилля та іншим клієнтам[33].

1.3.Нормативно-правове забезпечення людей похилого віку

Правовий статус особи - це сукупність її прав і обов’язків, які законодавчо закріплені державою у конституції та інших правових актах [49].В основі правового статусу особи знаходиться фактичний соціальний статус, тобто реальне становище людини в даній системі суспільних відносин. Право лише закріплює це становище, вводить його в законодавчі рамки.

Соціальний і правовий статус співвідносяться як зміст і форма. Правовий статус відбиває весь комплекс зв’язків людини з суспільством, державою, колективом, оточуючими людьми.

Змістом правового статусу особи є її права та обов’язки. Права особи - це її соціальні можливості детерміновані економічними і культурними умовамижиття суспільства та законодавчо закріплені державою. В них виражена таміра свободи, яка об’єктивно можлива для особи на конкретно історичному етапі розвитку. В межах цієї формально закріпленої свободи здійснюється самовизначення особи, встановлюються умови реального користування спеціальними благами в різних сферах політичного, економічного, соціально- культурного життя.

Згідно зі ст. 23 Хартії право осіб похилого віку на соціальний захист має гарантуватися зобов'язаннями сторін, самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями, вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема для надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, шляхом забезпечення достатніх ресурсів, які б давали їм змогу жити на задовільному рівні та брати активну участь у суспільному, соціальному і культурному житті; забезпечення інформації про послуги і програми, які є для осіб похилого віку, а також про можливості їх використання такими особами; надання таким особам можливості вільно обирати спосіб свого життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні так довго, як вони забажають і зможуть, шляхом забезпечення житла, пристосованого до їхніх потреб і стану здоров'я, або шляхом надання належної допомоги для реконструкції їхнього житла; забезпечення медичного обслуговування та послуг, яких вимагає їхній стан здоров'я; забезпечення особам похилого віку, які проживають у будинках для престарілих, гарантії надання відповідної допомоги з повагою до їхнього особистого життя і гарантій участі у прийнятті рішень, що стосуються умов життя у їхньому будинку для престарілих.

Нині в Україні частка осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4 % і є однією з найвищих у світі.

Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р. № 3721-ХИ [5],визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року. Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, надання різних видів допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я; забезпечення пенсіями і допомогою; надання житла; створення умов для підтримання здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів. Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати цільові державні галузеві та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку.

Законодавством України встановлюється необхідний рівень гарантій прав громадян похилого віку в усіх сферах життя суспільства. Законодавствостом передбачено, якщо міжнародним договором або угодою України встановлено більш високі вимоги щодо гарантій соціального захисту ветеранів праці та громадян похилого віку, ніж ті, які передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

Громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку. Відповідно до положень цього Закону були внесені зміни до ст. 40 Кодексу законів України про працю і скасовано п. 1-1, який передбачав таку підставу для розірвання трудового договору, як досягнення працівником пенсійного віку.

Громадяни похилого віку мають право на матеріальне забезпечення згідно з чинним законодавством. Це право гарантується виплатою пенсій, соціальних допомог у грошовому та натуральному вигляді, наданням соціальних послуг. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 р. № 549 затверджено Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці[6]. До будинку-інтернату на державне утримання приймаються особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої груп, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. На позачергове влаштування до будинку-інтернату мають право ветерани війни та особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорій 1—3 згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"[7]. Переважне право на влаштування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", члени сімей загиблих військовослужбовців.Основним завданням будинку-інтернату є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку та інвалідам, які потребують стороннього доглядуідопомоги.

В Україні законодавчо закріплено переведення соціальної пенсії у соціальну допомогу. Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" від 18 травня 2004 p. № 1727-IV51 регламентується порядок надання соціальної допомоги (замість соціальної пенсії, яка передбачалася Законом України "Про пенсійне забезпечення" 1991 p.), соціальної допомоги на догляд та допомоги на поховання[9].

На мій погляд, цей Закон є недосконалим з багатьох позицій.

По-перше, головна відмінність нового юридичного механізму полягає в тому, що для призначення соціальної допомоги особа повинна мати статус малозабезпеченої, ця обставина не вимагалася за раніше чинним Законом. Окрім того, підвищено мінімальний вік для отримання такої допомоги — для жінок — 58 років, для чоловіків — 63 роки (за ст. 93 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було передбачено відповідно 55 і 60 років). Отже, на нашу думку, це дає підстави ставити питання про обмеження обсягу прав відповідно до ст. 22 Конституції України[10].

По-друге, оскільки у всіх випадках у цьому Законі йдеться про таких осіб, які є малозабезпеченими, а в Україні діє Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 р. № 1768-ПІ, то, мабуть, краще було б усі питання, пов'язані з наданням державної соціальної допомоги у зв'язку з малозабезпеченістю, вирішити в одному законодавчому акті [11].

ВИСНОВОК ДО 1 РОЗДІЛУ

У ході свого дослідження з проблеми соціального обслуговування літніх і інвалідів я виявила, що в цілому рівень соціальної забезпеченості абсолютно всіх категорій літніх людей та інвалідів в даний час не досить високий, незважаючи на те, що держава вже зробила чимало в цьому напрямку і в цілому соціальне забезпечення інвалідів і літніх людей покращилося за останнє десятиліття.

Це пов'язано з тим, що на територіях муніципальних утворень створено і здійснюють свою діяльність не достатня кількість установ з обслуговування людей похилого та інвалідів.У навчальних закладах тільки в останнє десятиліття стали готувати соціальних працівників.Навчальні програми включають вивчення як індивідуально-психологічних особливостей літніх і інвалідів, нормативно-правової бази, так і передових технологій, які максимально покликані вирішувати проблеми характерні для літніх і інвалідів.

Діяльність у сфері соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідів будується на певних принципах, які закріплені законодавством: дотримання прав людини і громадянина; надання державних гарантій у сфері соціального обслуговування; забезпечення рівних можливостей в отриманні соціальних послуг та їх доступності для громадян похилого віку та інвалідів; наступності всіх видів соціального обслуговування; орієнтації соціального обслуговування на індивідуальні потреби громадян похилого віку та інвалідів; пріоритету заходів щодо соціальної адаптації громадян похилого віку.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФІНАНСУВАННЯСОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ГРОМАДЯНПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ НА ПРИКЛАДІ «ЗДОЛБУНІВСЬКОГО ІНТЕРНАТУ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ІНВАЛІДІВ»

2.1. Обслуговування громадян похилого віку в будинках-інтернатах та територіальних центрах.

В Україні спеціальною державною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, та які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності й соціальної активності, є територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян управлінь соціального захисту населення.

Практично в кожному місті та районі функціонують територіальні центри соціального обслуговування, які опікуються непрацездатними громадянами (порівняно з 1997 р. їх кількість у 2002 р. збільшилася з 530 до 753). Вони обслуговують понад 402 тис. осіб, у тому числі 36 тис. інвалідів війни. Органи праці та соціального захисту населення обслуговують близько 260 тис. одиноких інвалідів, з них майже 137 тис. отримують послуги в територіальних центрах [41,с. 330].

Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.

Територіальний центр утримують за рахунок коштів, виділених з місцевого бюджету на соціальний захист населення, інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності підсобних сільських господарств, спеціальних цехів і дільниць центру, а також коштів благодійних фондів, пожертвувань тощо.

Напрямки роботи територіального центру: якісне надання різних видів (до 40) побутових, медично-соціальних послуг громадянам похилого віку відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування; придбання та доставка товарів з магазину або ринку за рахунок обслуговуваних громадян, приготування їжі, доставка гарячих обідів, годування, у тому числі у пунктах харчування, їдальнях тощо; виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвідування хворих в закладах охорониздоров'я,госпіталізація, консультування у лікарів та інших спеціалістів; створення умов для посильної праці, у тому числі навчання і трудової перекваліфікації громадян похилого віку; надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, прання білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські послуги тощо); оплата платежів; читання вголос преси; обробіток присадибних ділянок; оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату, будинку для ветеранів тощо; організація надання різних видів протезно-ортопедичної допомоги;громадського харчування, побуту, зв'язку, службами житлово-комунального господарства,закладами культури, колективними сільськогосподарськими підприємствами тощо; встановлення і підтримання зв'язків з підприємствами, установами та організаціями, де колись працювали підопічні, для надання їм допомоги.

До складу територіального центру можуть входити такі структурні підрозділи (не менше двох) [41,с. 331]:

1) відділення соціальної допомоги вдома, в тому числі спеціалізовані - для обслуговування інвалідів з порушенням рухової активності, сліпих, глухих тощо, (створюється для обслуговування не менше як 80 одиноких непрацездатних громадян, які потребують побутової, медико-соціальної допомоги в домашніх умовах за висновками лікарів закладів охорони здоров'я);

2) відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам (створюється у разі необхідності та за наявності не менше ніж 500 осіб малозабезпечених непрацездатних громадян, які потребують, за актами обстеження матеріально-побутових умов проживання, грошової та різних видів натуральної допомоги);

3) відділення соціально-побутової реабілітації (створюється для забезпечення не менше як 30 відвідань на день з метою проведення соціально-оздоровчих заходів, соціально-психологічної, трудової реабілітації, консультацій лікарів та інших спеціалістів, дозвілля тощо);

4) відділення медико-соціальної реабілітації (створюється за наявності 50 відвідань на день або 25 ліжко-місць для проведення медико-соціальної реабілітації одиноких громадян похилого віку шляхом використання медичних, психологічних, соціальних методів реабілітації);

5) стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання (створюється за наявності не менше як 10 одиноких непрацездатних громадян, які втратили рухову активність, не можуть обслуговувати себе самостійно, потребують постійного стороннього догляду, надання побутової і медичної допомоги);

6) спеціальні житлові будинки для одиноких непрацездатних громадян з комплексом служб соціально-побутового і медичного обслуговування (будуються в разі необхідності для поліпшення умов проживання та соціально-побутового, медичного обслуговування одиноких непрацездатних громадян);

7) лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні господарства (створюються для проведення трудової терапії, забезпечення потреб малозабезпечених непрацездатних громадян);

8) їдальні, магазини, що діють на основі госпрозрахунку.

У разі необхідності, за погодженням з місцевими органами виконавчої влади, можуть створюватися інші підрозділи, дільниці, діяльність яких спрямована на соціальний захист непрацездатних громадян.

Основні завдання територіального центру [41,с. 332]:

¦ виявлення одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування та допомоги, обстеження разом з представниками закладів охорони здоров'я, житлово-комунальних контор, громадських організацій їх матеріально-побутових умов проживання і визначення потреб у необхідності надання різних видів послуг;

¦ встановлення зв'язків з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непрацездатним громадянам.

2.2. Утримання одиноких непрацездатних громадян в стаціонарній установі«Здолбунівського інтернату для людей похилого віку та інвалідів»

Здолбунівський будинок - інтернат для громадян похилого віку та інвалідів головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації був заснований в 1944 році для дітей-сиріт, які в повоєнні роки залишилися без батьків, а з 1957 року призначений для проживання жінок.

«Сьогодні будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів загального профілю, виконуючи соціальні ініціативи Президента України являється стаціонарною соціально-медичною установою для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів І та ІІ групи, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування і які на старості залишилися один на один зі своїми літами та проблемами здоров’я. Заклад розрахований на 230 місць» - розповідає директор, заслужений працівник охорони здоров’я України Олег Юрійович Висоцький.Під керівництвом Олега Юрійовича нині працюють 117 працівників, з них: 2 лікарі, 11 медсестер, 10 кухонних працівників, 7 адмінпрацівники, 87 – обслуговуючий персонал.

За період вмілого керування директора та завдяки ентузіазму працівників заклад перетворився на затишний дім, де панують порядок, доброзичливість та повага до літніх людей та людей з вадами здоров’я.

Переконатися в цьому можна завітавши до житлових кімнат, де створені належні умови для проживання підопічних, там панує затишок та атмосфера рідного дому: ікони на стінах, вишиті рушники, квіти, сучасні гардини, всі необхідні для проживання меблі. Відремонтовані та облаштовані за останніми вимогами санвузли та ванні кімнати. Є кімнати відпочинку, де сучасні гардини, коврові доріжки, вазони, є телевізори, зручні м’які меблі для відпочинку. В літній період підопічні відпочивають в сучасних гарних бесідках.

Сьогодні в будинку - інтернаті велика увага приділяється духовному відпочинку мешканців закладу, для цього облаштована бібліотека де є багато цікавої літератури, свіжої преси. Облаштована капличка, де духовні настоятелі проводять служби Божі не рідше як один раз на місяць та на основні релігійні свята.

Нещодавно відремонтовано за сучасним дизайном харчоблок. Кухня оснащена всім необхідним обладнанням для приготування страв. Діє міні-пекарня, де випікається понад 100 бухінців хліба. Відремонтовано приміщення столової, де гармонійно поєднуються фотошпалери з сучасними красивими гардинами та кухонними меблями.

Медична частина будинку-інтернату функціонує цілодобово, де кваліфіковані медсестри слідкують за станом здоров’я хворих та надають відповідну медичну допомогу. Є кабінет фітотерапії, фізіо-терапіїі, зубний кабінет, масажний кабінет. В обов’язки лікарів входить не дише якісне лікування стареньких, а й вислухати всі наболівші питання цих людей.

Для зручності підопічних є в закладі пральня, швейна майстерня, перукарня, на першому поверсі відкрито магазин. Власне діюче підсобне господарство на 80% забезпечує заклад м’ясом, молоком, овочами та кормами для худоби. Це, за рахунок зекономлених бюджетних коштів, дає змогу урізноманітнити раціон харчування підопічних закладу.

Ми поспілкувалися зі старшою медсестрою Здолбунівського будинку-інтернату для людей похилого віку та інвалідів РаїсоюМельник, яка розповіла нам що у будинку-інтернаті зараз перебуває 210 чоловік. - Половина з них - лежачі, які потребують постійної уваги і догляду. Основну роботу виконує персонал, підопічні ж можуть лише картоплю допомогти почистити на кухні чи підмести подвір’я. Молодь, звичайно, допомагає більш активно: пасе корів, обробляє городи. Ми всі, як одна велика родина: один за всіх і всі за одного!

- У системі праці та соціального захисту населення області функціонує 6 будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів та один дитячий будинок-інтернат третього профілю, - розповідає начальник відділу соціального обслуговування населення головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації Андрій Спірідонов. - Пенсія підопічних розподіляється таким чином: 75 відсотків коштів іде на інтернат, 25 - на власні потреби ( Додаток В).

На сьогоднішній день усі інтернати області утримують понад 1100 чоловік, з яких переважна більшість - інваліди. У кожному закладі є підсобні господарства, до роботи на яких залучаються підопічні[15].

При вирішенні питання про необхідність влаштування особи в стаціонарний заклад системи соціального захисту населення потрібні такіфакти: волевиявлення зацікавленої особи у влаштуванні в стаціонарнийсоціальний заклад; вік особи; необхідність стороннього догляду, побутовогообслуговування і медичної допомоги; відсутність протипоказань до перебування у стаціонарному закладі; рішення компетентних органів проприйом до стаціонарної установи.Про зарахування до інтернатної установи на повне державне утримання видається виписка з наказу по будинку-інтернаті ( Додаток Г).

В окремих випадках виникає потреба у встановленні таких фактів, як:

а)відсутність родичів, зобов’язаних за законом утримувати осіб похилого вікучи інвалідів, або одинокість (самотність);

б)належність до відповідної категорії громадян; в) наявні матеріально-побутові умови життя заявника чи батьків або близьких родичів дитини, яку влаштовують у дитячий будинок- інтернат та ін.

У будинки-інтернати, інші стаціонарні заклади системи соціальногозахисту населення громадяни приймаються на добровільній основі, за їхвласним бажанням. Про добровільність волевиявлення свідчить цілий комплекс дій особи похилого віку чи інваліда:

•клопотання перед органом соціального захисту населення про видачу путівки, власноручно написана заява,проходження медогляду, поведінка на співбесіді тощо (Додаток А).

За наявності необхідних умов та вільних місць обласне чи прирівняне донього управління праці та соціального захисту населення приймає відповідне рішення та видає путівку до конкретного будинку-інтернату. На її підставі директор інтернатної установи видає наказ про зарахування особи на повне державне утримання(Додаток А).

При наданні послуг в стаціонарних установах соціального обслуговування держава гарантує громадянам похилого віку та інвалідам можливість отримання комплексу передбачених нормативними актами послуг на підставі принципу соціальної справедливості незалежно від статі, раси, національності, мови, положення, майнового і службового стану, місця проживання,відношення до релігії, переконань,належності до громадських об’єднань та інших обставин.

Потребу в отриманні соціальних послуг у стаціонарних установах маютьгромадяни похилого віку та інваліди, що є одинокими або втратили зв’язок зблизькими родичами чи через відсутність необхідних житлових і побутових умов проживання в сім’ї, а також у зв’язку з важким матеріальним становищем, хронічним захворюванням тощо.Особа влаштовується в стаціонарну установу тоді, коли вичерпані всі можливі варіанти пристосуватися до життя в домашніх умовах в разі потреби за станом здоров’я стороннього догляду за нею, побутового обслуговування та медичної допомоги.

Умови проживання підопічних, у першу чергу, залежать від того, в який вони попадуть будинок-інтернат. Найкращі умови в інтернатних установах, що збудовані за типовими проектами. Таких в Україні лише 105 або менше 40%, але проживає в них більше 65% мешканців. Інші розміщені в пристосованих реконструйованих приміщеннях.

Під спальні відводяться сухі, світлі й теплі приміщення, що добре провітрюються, із розрахунку 7 кв. метрів на одного мешканця. Найчастіше підопічні живуть у кімнатах на двоє мешканців площею 16-17 кв.м. У кожній кімнаті бажано мати шафу, стіл, графин з кип’яченою водою, а на кожного мешканця - ліжко, тумбочку, стілець тощо. Кімнати радіофіковані та електрифіковані.

В інтернаті є кімнати денного перебування, бібліотеки-читальні, кімнати настільних ігор, світлиці. Вони відповідають санітарно-гігієнічним вимогам та належним чином оформлені, що дає можливість з приємністю проводити там своє дозвілля.

Умивальники обладнуються окремо для чоловіків і жінок з розрахунку один кран (умивальник) на 10 чоловік. Перед умивальником повинно бути дзеркало і поличка для туалетного приладдя. Туалети влаштовуються із розрахунку одна кабінка на 15 чоловіків або 10 жінок. Окремо для жінок облаштовуються кімнати гігієни.

Зміна натільної і постільної білизни здійснюється регулярно, але не рідше одного разу на тиждень (7 днів), а в окремих випадках (при потовиділенні, нестриманні мочі тощо) за необхідності.

Гігієнічний душ або ванни проводяться також не рідше одного разу на тиждень, а лежачі хворі обробляються у ці ж строки, якщо не має показаньдля більш частих гігієнічних процедур.

Кожному підопічному для особистої гігієни видається туалетне і господарське мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, мильниця,гребінець. Чоловіки двічі на тиждень бриються (лежачі). Стрижка волоссяпроводиться за необхідності. В банні дні здійснюється стрижка нігтів наруках і ногах (Додаток Б).

Для чистки одягу і взуття відводяться спеціальні місця. На кожну кімнату видається крем для взуття і щітки для одягу і взуття. При вході до приміщення встановлюються скребки та решітки для очищення взуття від бруду.

Щоденно проводиться вологе прибирання кімнат: витирання ліжок, підвіконь,батарей центрального опалення, підлоги, провітрюванняприміщення.Матраци і подушки лежачих хворих ретельно розправляються, а білизна витрушуються.

Підопічні забезпечуються м’яким інвентарем, що складається з кількох десятків предметів: пальто зимове і демісезонне, шерстяні і бавовняні костюми, піжами, сорочки, білизна, взуття літнє, зимове, кімнатне тощо (Додаток Б).

Особлива увага приділяється харчуванню підопічних.Вони забезпечуються раціональним чотириразовим харчуванням. Практикується приготування їжі за замовною системою, коли підопічні за день або за два замовляють собі першу і другу страви. Особи з кишково-шлунковими захворюваннями, цукровим діабетом та іншими хворобами забезпечуються дієтичним харчуванням.

На підопічних лежить обов'язок піклуватися про своє здоров'я та проходити профілактичні медичні огляди. Якщо він через психічний стан не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, то обов'язокпіклуватись про його здоров'я лежить на адміністрації будинків-інтернатів. Медичне обслуговування в кожному будинку-інтернаті організовується з урахуванням профілю інтернатної установи, контингенту мешканців такількості ліжок. Воно включає в себе: постійне спостереження за станомздоров’я підопічних; регулярні обходи медичним персоналом всіх кімнат, де проживають мешканці будинку-інтернату; медичний огляд підопічних, що звернулися за допомогою; проведення необхідного лікуванняіз забезпеченням підопічних життєво необхідними ліками; організація консультативної допомоги фахівцями лікувально-профілактичнихзакладівохорониздоров'я;лікувальне харчування; трудову терапію тощо.

Більшість будинків-інтернатів мають медичні відділення, в яких обладнані кабінети лікарського прийому,маніпуляційні, фізіотерапетичні,стоматологічні кабінети, ізолятори, прийомно-карантинні кімнати. Відділення оснащені необхідним діагностичним та лікувальним обладнанням, інвентарем, лікарськими засобами. Майже всі інтернатні установи забезпечені санітарним транспортом. Підопічні мають змогу цілодобово отримувати кваліфіковану медичну допомогу.

Середній вік проживаючих у будинках-інтернатах сягає 75-80 років, з яких 75 відсотків ліжковохворі. Вони вже не можуть обходитись без сторонньої допомоги, в тому числі медичної. Через це підопічні з моментувлаштування до будинку-інтернату і до кінця своїх днів знаходяться підпостійною опікою медичних працівників [42,с. 23].

До стаціонарного відділення на постійне проживання, повне державне утримання приймаються одинокі непрацездатні громадяни, які не маютьпрацездатних дітей і за станом здоров’я потребують постійного стороннього догляду, соціального обслуговування та медичної допомоги.

При наявності вільних місць до стаціонарного відділення на загальних підставах можуть прийматися непрацездатні громадяни, які тимчасово втратили здатність до самообслуговування, терміном до 6 місяців.

Прийом здійснюється за путівкою управління соціального захисту населення районної, районної у містах, Києві та Севастополі державноїадміністрації.Путівка видається напідставі заяви одинокого непрацездатного громадянина про прийом його до стаціонарного відділення, медичної карти, довідки про розмір призначеної пенсії, довідки про склад сім’ї за формою №3 і наявності паспорта(Додаток А).

Право на першочергове влаштування до стаціонарного відділення мають ветерани війни, особи, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до I, II i III категорії.

Ветерани праці і одинокі громадяни похилого віку мають переважне право на прийом до структурних підрозділів територіального центру.

Як виняток, за рішенням місцевих органів виконавчої влади до стаціонарного відділення для постійного проживання можуть прийматися непрацездатні громадяни, які мають працездатних дітей або родичів, зобов’язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об’єктивних причин не можуть цього робити. В такому випадку ці особи утримуються в стаціонарному відділенні повністю за рахунок коштів місцевого бюджету.

Тимчасовевибуттяодинокого непрацездатногогромадянина з стаціонарного відділення за особистим бажанням дозволяється за висновком лікаря та письмовим зобов’язанням родичів або осіб, які згодні його прийняти на проживання та забезпечити догляд.

Витрати,пов’язанз поїздкою до родичів або інших осіб,територіальним центром не компенсуються.

Якщо одинокий непрацездатний громадянин тимчасово вибуває із стаціонарного відділення, він знімається з матеріального забезпечення, алезалишається у списках підопічних. В такому випадку пенсія йому виплачуєтьсяв повному розмірі [32,с.328] (Додаток Д).

Непрацездатним громадянам, які проживають у стаціонарних відділеннях територіального центру, пенсія виплачується відповідно до чинного законодавства.

В їдальнях обслуговуються малозабезпечені непрацездатні громадяни, які за станом здоров’ям не в змозі приготувати собі обіди або яким організовано безкоштовне чи за зниженими цінами харчування.

Магазини продають малозабезпеченим громадянам продовольчі, промислові, господарські товари, які виготовляються, вирощуються структурними підрозділами територіального центру або надходять від підприємств, установ, організацій за зниженими цінами або безкоштовно.

Сотні життів під одним дахом. Лише безпомічні і нікому непотрібні… У одних - шахрайським способом відібрали житло, інші стали зайвими рідним дітям і через корисливість близьких втратили домівку. Когось, ще зовсім маленькими, покинули батьки. І поряд із ними - ті, які свідомо обрали своє майбутнє - життя у притулку.

Більшість людей вважає, що в інтернаті живуть лише самотні старі люди. Але насправді серед них багато молоді, яка потрапляє до цього закладу з різних, часто - особистих причин…

Старість і самотність об’єднала під одним дахом 210 чоловік, які проживають у Здолбунівському будинку-інтернаті для людей похилого віку та інвалідів. Більшість із них саме тут провели чималу частину свого життя, і за цей час притулок став для них справжньою домівкою, а персонал, який за ними доглядає - найближчими й найріднішими людьми.

На базі Дубенського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів 25жовтня відбувся огляд-конкурс на кращий самодіяльний колектив підопічних, виробів художньої творчості підопічних та продукції підсобних господарств інтернатних установ департаменту соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації.Сподобалась усім і конкурсна програма, представлена нашим закладом.Розпочалась вона з відеопрезентації будинку-інтернату «Ти знаєш, що ти - людина» (Додаток Ї).

Згідно з відповідним положенням головною метою проведення цього заходу є заохочення підопічних різного віку до активного, творчого життя, сприяння покращенню психологічного стану та соціальній інтеграції цих людей.В результаті Здолбунівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів було визнано переможцем огляду-конкурсу у всіх трьох номінаціях.

Учасникам конкурсу було вручено грамоти департаменту соціального захисту населення Рівненської ОДА і подарунки.

Вони всі, як одна велика родина: тут панує атмосфера радості та доброзичливості, дружби і взаємодопомоги. Кожна кімната, як маленький шматочок рідного дому: ікони на стінах, по-домашньому вишиті скатертини та рушники, квіти. Відчиняєш двері і відчуваєш аромат сімейного затишку.

2.3.Організація соціального обслуговування через відділеннясоціальної допомоги вдома.

Відділення соціальної допомоги вдома є або підрозділом управліннясоціального захисту населення районної, районної у містах Києві таСевастополі державної адміністрації, або ж підрозділом територіальногоцентру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатнихгромадян, призначене для надання соціально-побутової допомоги одинокимнепрацездатним громадянам та інвалідам, в домашніх умовах.

У складі відділення можуть створюватись спеціалізовані бригадисоціальних працівників для надання платних видів послуг (доставка продуктівхарчування, обідів, палива, лагодження і пошив одягу, взуття, перукарськіпослуги, виконання різних видів ремонтних робіт, оранка і обробіткугородів, завезення палива, розпилювання дров, транспортні послуги тощо)непрацездатним громадянам та інвалідам, які мають працездатних родичів іспроможні самостійно або за допомогою родичів задовольняти свої соціально-побутові потреби але бажають скористатися з платних послуг.

Відділення створюється за наявності не менше 80-ти одинокихнепрацездатних громадян, які потребують соціально-побутової допомоги вдома.

Якщо в населеному пункті виявлено одиноких непрацездатних громадян,які потребують побутової та медико-соціальної допомоги вдома, в кількостіменше ніж 80 осіб, обслуговування може бути організовано по договору зодинокими громадянами та соціальними працівниками з оплатою відповідноїроботи за рахунок коштів, що виділяються для цієї мети.

Відділення приймає на обслуговування одиноких непрацездатних громадянта пенсіонерів, в тому числі одинокі (бездітні) подружні пари та інвалідівI i II груп незалежно від віку, які частково або значно втратили здатністьдо самообслуговування і за висновками медичного закладу потребуютьсоціально-побутового обслуговування та догляду в домашніх умовах [37,с.316-327].

В окремих випадках відділення може приймати на обслуговуваннянепрацездатних громадян, які мають працездатних дітей або родичів, яківідповідно до чинного законодавства зобов’язані їх утримувати, але зповажних причин не мають можливості здійснювати за ними догляд (проживаютьв іншому населеному пункті або окремо, і за станом здоров’я або черезтериторіальну віддаленість не можуть надавати допомогу батькам, знаходятьсяу відрядженні, на лікуванні та ін.). У таких випадках непрацездатнихгромадян, які отримують пенсію в мінімальних розмірах, обслуговуютьсябезплатно, а ті з них, які отримують пенсію у розмірі більшому відбезплатно, а ті з них, які отримують пенсію у розмірі більшому відмінімального вносять плату в розмірі 5% від одержуваної пенсії.

Кошти, що надійдуть від платного обслуговування, направляються нарозвиток відділень соціальної допомоги вдома та забезпечення потребмалозабезпечених громадян понад виділені з цією метою асигнування.

Між одиноким непрацездатним громадянином і відділенням укладаєтьсядоговір, у якому передбачаються види послуг,що надаватимуться соціальнимпрацівником безплатно. Обумовлюються умови, періодичність і терміни їхнадання.

Соціальний працівник відділення згідно з висновками лікарів про станздоров’я одинокого та згідно з умовами договору і з погодженим зобслуговуваним громадянином графіком, але не менше двох разів на тиждень,відвідує закріплених за ним громадян і надає передбачені договором послуги,виявляє додаткові потреби, вживає заходи щодо їх виконання.

На громадян, які приймаються на обслуговування відділенням,

оформляється особова справа, яка складається з таких документів: особистазаява; карта медичного догляду; акт обстеження матеріально-побутових умов;договір між громадянином і відділенням про надання послуг; довідка просклад сім’ї (у разі потреби) [27,с. 45](Додаток А).

Протипоказаннями для прийняття на обслуговування відділеннямєнаявність у громадян інфекційних, онкологічних захворювань IV клінічноїгрупи, СНІДу, захворювань на наркоманію, алкоголізм, психічних захворюваньза виключенням неврозів, нервозоподібних станів при соматичнихзахворюваннях, легкої ступені дебільності, інтелектуально-мнестичнихрозладів та судорожних синдромів різної етиології без слабоумства івиражених змін особистості.

Обслуговування громадян відділенням припиняється за рішеннямзавідуючого у разі: покращення стану здоров’я громадянина відповідно довисновків лікарів закладів охорони здоров’я (медичної карти); встановленнянаявності у непрацездатного громадянина працездатних дітей, які відповіднодо чинного законодавства зобов’язані його доглядати, проживають в одному йтому ж населеному пункті або разом з ним і не мають поважних причин длязвільнення від обов’язків щодо догляду за ним; направлення громадянина достаціонарного відділення територіального центру, будинку-інтернату длягромадян похилого віку, пансіонату, психоневрологічного інтернату, будинкудля ветеранів та інших установ; переїзду на нове місце проживання;систематичного грубого ставлення до соціального працівника; уразі смерті[21].

ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ

Соціальне обслуговування громадян - це діяльність органів соціальногозахисту населення по наданню передбачених нормативними актами соціальнихпослуг вказаним громадянам.

Соціальне обслуговування включає в себе сукупність соціальних послуг(догляд, організацію харчування, сприяння в отриманні медико-правової,соціально-психологічної і натуральних видів допомоги, допомоги впрофесійній підготовці, працевлаштуванні, організації дозвілля, сприяння ворганізації ритуальних послуг та ін.), що надається громадянам похилоговіку та інвалідам вдома або в установах соціального обслуговуваннянезалежно від форм власності.

Соціальне обслуговування буває різних форм:

·соціальне обслуговування вдома,

·напівстаціонарне (комплексне) соціальне обслуговування

·стаціонарне тощо.

До складу територіального центру можуть входити такі структурні підрозділи (не менше двох) [41,с. 331]:

1) відділення соціальної допомоги вдома

2) відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним.

3) відділення соціально-побутової реабілітації.

4) відділення медико-соціальної реабілітації .

5) стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання.

6) спеціальні житлові будинки для одиноких непрацездатних громадян з комплексом служб соціально-побутового і медичного обслуговування.

7) лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні господарства.

8) їдальні, магазини, що діють на основі госпрозрахунку.

Основні завдання територіального центру [41,с. 332].

¦ виявлення одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування та допомоги, обстеження разом з представниками закладів охорони здоров'я, житлово-комунальних контор, громадських організацій їх матеріально-побутових умов проживання і визначення потреб у необхідності надання різних видів послуг;

¦ встановлення зв'язків з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непрацездатним громадянам.

ВИСНОВКИ

Отже, вивчаючи проблему людей похилого віку та інвалідів були опрацьовані поставлені завдання.Було визначено поняття і суть даної проблеми.