ВСТУП

Актуальність теми. В умовах переходу до ринкової економіки питання пов’язані з аналізом фінансового стану комерційного банку мають важливе практичне значення. Визначення умов діяльності банку, напрямків покращення його фінансового стану та перспектив розвитку безпосередньо пов’язані з проведенням фінансового аналізу.

Недостатність фінансових ресурсів банку є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи банку є перешкодою його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих резервів.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології та інструментарію проведення аналізу фінансового стану комерційного банку є недостатньо розробленими в нашій фінансовій науці. Разом з тим, практика потребує використання різноманітних ефективних засобів аналізу фінансового стану банку з метою підвищення ефективного його розвитку. До найбільш складних і мало розроблених проблем з даної теми в нашій теорії відносяться:

• аналіз формування структури фінансових активів банку;
• оцінка його платоспроможності та фінансової стійкості;
• аналіз динаміки, обсягів і структури доходних і недоходних активів;
• розробка прогнозу конкурентоспроможності і розвідка фінансового потенціалу банку;
• та інші.

Ці питання стосовно діяльності об’єкта дослідження розглядаються в роботі.

Мета і задачі роботи. Метою роботи є проведення аналізу активів і пасивів банку “ ПриватБанк “ на основі використання відповідних методів дослідження з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних суб’єктів господарської діяльності. Дослідження проводиться з метою розробки рекомендацій і пропозицій направлених на покращення господарської діяльності об’єкта. До основних задач дослідження відносяться:

1. Проведення аналізу динаміки складу, обсягів та структури активів
2. Оцінка динаміки та структури капіталу і зобов’язань
3. Узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури
4. Узагальнююча оцінка розміру та структури капіталу і зобов’язань та ефективності вкладення фінансових ресурсів в активи банку

Методи дослідження. До основних методів аналізу що використовується в роботі відносяться внутрішній та зовнішній аналіз. Використовується вертикальний і горизонтальний аналіз фінансової діяльності об’єкта дослідження. Розроблена система показників які відображають стан активів і пасивів банку та їх динаміку. Особлива увага звертається на методи оцінки пасивів ЗАТ “ПриватБанк”.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає два розділи. Перший розділ присвячено дослідженню методики оцінки активів і пасивів банку . В ньому дається розробка тих методів і показників що будуть використані в наступних розділах. Приводяться приклади і результати аналізу аналогічних об’єктів дослідження банків в Україні і закордоном. Другий розділ присвячено аналізу активів і пасивів ЗАТ “ Приватбанк “, досліджуються питання пов’язані з формуванням і використанням його активів, забезпеченням платоспроможності банку та достатності його капіталу. Третій розділ показує управління процентними операціями на міжбанківському ринку, приводиться розрахунок процентних ставок при проведенні депозитних операцій.

Характеристика об’єкту дослідження. Закрите акціонерне товариство комерційного банку „ПриватБанк” належить до групи найбільших банків України. Фінансовий стан комерційного банку є стабільним. За останні роки обсяги активів та доходи ЗАТ “ ПриватБанк” збільшуються. До задач дослідження відноситься розробка пропозицій щодо вдосконалення оцінки активів і пасивів комерційного банку.

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ АКТИВІВ І ПАСИВІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА МЕТОДИКА ЇХ ОЦІНКИ

1.1 Активи і пасиви комерційного банку та їх характеристика

Активи - це ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому доход. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку тощо.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності. За ступенем використання відображаються валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках у НБУ, інші кошти в НБУ, кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, депозити та кредити в інших банках, цінні папери у портфелі банку для продажу та інвестицій; кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам, інвестиції капіталу в асоційовані компанії, інвестиції в дочірні компанії, основні засоби та нематеріальні активи, чисті нереалізовані доходи від похідних фінансових інструментів, нараховані доходи до отримання та інші активи.

За ступенем ліквідності активи комерційного банку підрозділяються на групи:

- гроші в касі, на кореспондентських рахунках НБУ та інших банків, чеки тощо;

- депозити та кредити в інших банках;

- цінні папери;

- матеріальні оборотні активи;

- кредити надані клієнтам;

- нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення та інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.

Рис.1.1. Класифікація активів комерційного банку[8]

Активні операції банку посідають головне місце у діяльності банків; під активами слід мати на увазі вимоги банку, які характеризують склад, розміщення та використання власного капіталу і коштів вкладників з метою одержання прибутку.

Джерела формування фінансових ресурсів називаються пасивами банку. За своїм походженням пасиви не однорідні, і складаються з капіталу та зобов'язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов'язання - це чужі гроші, тимчасово надані власниками у розпорядження банку. [7]

В комерційних банках зобов'язання і капітал групуються за економічним змістом та за строками залучення фінансових ресурсів.

За економічним змістом зобов'язання розподіляються на: кредити, отримані від НБУ; кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити); кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти); кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що у гримуються з бюджету; боргові цінні папери, емітовані банком; чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів; нараховані витрати до сплати; субординована заборгованість та інші зобов'язання.

Капітал розподіляють на статутний (сплачений та несплачений), капіталізовані дивіденди, акції, що викуплені у акціонерів, емісійні різниці, резерви, переоцінка основних засобів та нерозподілені прибутки.

За терміном залучення розрізняють наступні групи пасивів:

Рис.1.2. Класифікація пасивів за терміном залучення[13]

У ринковій економіці джерелами поповнення фінансового капіталу комерційного банку є: прибутки, отримані за минулі періоди; кошти, залучені шляхом випуску простих і привілейованих акцій; позики, отримані за рахунок кредитів і випуску облігацій. Отже, джерелами фінансових ресурсів є власні, залучені та позичені кошти, структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного банку.

Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов'язань та їх розміщенням у його активах. Він проявляється у рівні ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та визначає діяльність банку у короткостроковій і довгостроковій перспективі. Тому в умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку, зокрема, є об'єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та використанням його фінансових ресурсів.

1.2 Оцінка ліквідності активів комерційного банку

В Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні ліквідність банку визначено як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за допомогою збалансованості між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

На мій погляд, в сучасних економічних умовах ліквідність необхідно розглядати як багаторівневу систему категорій, яка включає елементи, подані на рисунку:

Рис.1.3. Система категорій ліквідності [14]

Ліквідність банківської системи — це спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов'язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб та надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни. Характеризуючи ліквідність банківської системи, необхідно розмежувати дві такі категорії, міжнародна (зовнішня) та внутрішня ліквідність. Міжнародна (зовнішня) ліквідність — здатність країни виконувати свої міжнародні зобов'язання, повертати борги. Вона відображає у доларовому еквіваленті міжнародні резерви та інші зовнішні вимоги і зобов'язання органів грошове кредитного регулювання, а також зовнішні активи та зобов'язання банків України. Відповідно внутрішня ліквідність банківської системи — це здатність виконувати свої зобов'язання перед резидентами України — юридичними та фізичними особами.

Ліквідність банківської системи залежить від ліквідності комерційних банків, національного банку і держави, а також розвитку міжбанківського ринку, що дає можливість розглядати банківську систему як єдине ціле. Забезпечення ліквідності на всіх рівнях банківської системи є завданням досить складним та проблематичним Ліквідність банківської системи України, на мій погляд, забезпечується:

— обсягом сформованих резервів банків під активні операції і залучені депозити та рівнем їх капіталізації;

— золотовалютним запасом НБУ;

— розвитком фінансових ринків.

На ліквідність банківської системи впливають:

— зовнішній та внутрішній борг України;

— рівень інвестицій;

— динаміка кредиторської і дебіторської заборгованості;

— рівень інфляції;

— законодавче нормативна база захисту кредитора;

—рейтинг України у світовому фінансовому просторі тощо.

Ліквідність банку — це його здатність своєчасно виконувати свої зобов'язання перед кредиторами і вкладниками. Вона відтворює динаміку всіх фінансових потоків за активними і пасивними операціями, зміну вартості активів і пасивів у часі. Складність забезпечення ліквідності, як показує аналіз, полягає в оптимізації ліквідності та дохідності комерційного банку. Як відомо, між ліквідністю і дохідністю банку обернений зв'язок. Чим вища ліквідність — тим нижча дохідність, і навпаки.[36]

Необхідно також виділити таку економічну категорію, як ліквідні ресурси банку, до складу яких входять ліквідні активи та "ліквідні" пасиви.

Ліквідні активи — активи, які можуть бути безпосередньо використані для погашення боргових зобов'язань або які легко можна трансформувати в грошові та інші платіжні засоби. До них належать - готівка, банківські метали, кошти на коррахунках в НБУ та інших банках, державні цінні папери, стандартні короткострокові кредити тощо. Склад та структура ліквідних активів банків різних країн може бути неоднаковою, що зумовлено особливостями розвитку їх фінансово-економічних і правових відносин.

На наш погляд, суть категорії "ліквідні" пасиви полягає в тому, що це пасиви, які стабільно знаходяться в обігу банку, не є надзвичайно чутливими до відсоткових ставок та постійно поповнюються. До "ліквідних" пасивів можна віднести залишки на поточних рахунках постійних клієнтів банку, кредити отримані від міжнародних фінансових організацій, довгострокові депозити фізичних і юридичних осіб тощо. Необхідно підкреслити, що ліквідність банку підвищується, коли мінливість залишків залучених ним коштів зменшується.

Ліквідність як якісний показник є складною для визначення. Це підтверджує вітчизняний і зарубіжний досвід оцінювання ліквідності комерційних банків. Як правило, існує два підходи до вимірювання ліквідності:

— на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансами і відображають ліквідний стан банку (ліквідність балансу);

— на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах банку для виконання своїх зобов'язань (ліквідність банку).

1.3 Методика оцінки вартості пасивного капіталу комерційного банку

У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу комерційного банку. Кожний з них має як позитивні сторони, так і певні вади.

Перший спосіб - це визначення бухгалтерської (книжкової) вартості власного капіталу комерційного банку. За цим способом усі активи та зобов'язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань. Такий спосіб оцінки прийнятний лише тоді, коли балансова і ринкова вартість активів та зобов'язань не дуже різняться між собою. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, то зазначений спосіб призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. В той же час цей спосіб простий, бо не потребує спеціальної кваліфікації у працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.[7]

Другий спосіб - ринкової вартості полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал комерційного банку. Цей спосіб більш точно відбиває реальний рівень захищеності банку, дозволяє більш динамічно та реалістично оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Цей спосіб здебільшого використовується менеджерами банку для внутрішніх потреб, хоч він корисний і для зовнішніх користувачів вкладників та кредиторів банку.

Зауважимо, що способу ринкової вартості властиві окремі недоліки. По-перше, не завжди доцільно та правильно можна оцінити активи і зобов'язання за ринковою вартістю. По-друге, зазначений спосіб трудомісткий, вимагає наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність третього способу - регулюючих бухгалтерських процедур - полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів. Порядок визначення та склад власного капіталу різниться залежно від країни, однак з метою захисту вкладників та кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем рядом економічно розвинутих країн була укладена Базельська угода. Нею встановлені єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що підписали зазначену угоду. Основні положення Базельської угоди використовують й інші країни, зокрема - Україна. Національний банк України при визначенні достатності власного капіталу комерційних банків додержується положень цієї угоди. При цьому Національний банк України постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу.

Зауважимо, що й цьому способу розрахунку власного капіталу властиві недоліки. По-перше, розробляючи порядок розрахунку власного капіталу комерційних банків Національний банк України виходить із цілей органу, що здійснює нагляд та контроль за банківською діяльністю та власної монетарної політики. По-друге, постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу комерційного банку утруднює порівнянність при здійсненні аналізу фінансового стану банку. При зміні правил розрахунку власного капіталу слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами. По-третє, зазначений спосіб допускає включення деяких видів боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків до складу власного капіталу. Це може привести до спотворення результатів аналізу діяльності банку, створити враження його благополучної діяльності.

Згідно методики Національного банку України нормативний власний капітал комерційного банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом суми недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня), за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів.[20]

Алгоритм розрахунку нормативного розміру власного капіталу комерційного банку має наступний:

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПО УПРАВЛІННЮ АКТИВНИМИ І ПАСИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ БАНКУ ЗАТ „ПРИВАТБАНК”

2.1 Аналіз структури та динаміки активів комерційного банку

Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Аналіз динаміки, складу та структури активів комерційного банку „ПриватБанк” і їх оцінка наведено в табл. 2.1.[16]

Дані таблиці свідчать, що при загальних темпах зниження активів на 0,96%, темпи приросту високоліквідних активів знизились на 3,1 %, а кредитного портфелю складають відповідно 22,9 %. Це означає, що комерційний банк „ПриватБанк” розширює кредитну діяльність, одночасно турбується про свою ліквідність і надійність.

Викликає занепокоєння збільшення портфелю цінних паперів, як в загальних активах за абсолютним обсягом, так і питомою вагою. Особливої уваги потребує інвестиційна діяльність банку, яка поряд з кредитною є основною.

Зниження нематеріальних активів банку відбулося в результаті їх зносу за період, який аналізується, в той час як приросту їх не здійснювалося.

Високий темп приросту характеризує динаміку основних засобів. Це може бути наслідком розвитку банку, розширення мережі його філій, підвищення рівня технічного забезпечення тощо. У цьому випадку зміни можна вважати нормальними. Але якщо тенденцію підвищення питомої ваги основних засобів не буде зупинено, структура активів банку погіршиться і перетвориться на неефективну.

Таблиця 2.1

Аналіз динаміки, складу та структури активів комерційного банку ПриватБанк

Значний темп приросту інших активів вимагає уважного дослідження. Особливо, якщо його спричинило зростання дебіторської заборгованості. Дебіторську заборгованість складають кошти тимчасово вилучені з обороту, тому бажаним є скорочення або, принаймі, стабілізація її питомої ваги в загальних (сумарних) активах банку. Слід мати на увазі, що висока питома вага інших активів є найнегативнішою ознакою в діяльності банку.[31]

Підводячи підсумок можна сказати, що динаміка, склад і структура активів відповідає основним принципам і напрямкам розвитку банку, але розвиток активів у подальшому вимагає їх корегування в напрямку підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційного портфелю і уповільнення темпів приросту основних засобів та інших активів.

В процесі аналізу активів потрібно визначити ступінь тенденції та лінію їх тренда, для чого потрібно динамічний ряд за кілька років.

З метою виявлення ролі кожного виду активів та тенденцій, що складаються при їх формуванні, необхідно проаналізувати динаміку, склад і структуру доходних і недоходних активів. Цей аналіз можна зробити на основі табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка, склад та структура активів комерційного банку ПриватБанк з точки зору їх доходності [16]

Зміни, що характеризують доходні і недоходні активи, вказують на те, що якість їх погіршилась: при прирості загальної суми активів на 6,1 %, приріст доходних і недоходних активів складає відповідно 0,4 % і 10,0 %, і простежується тенденція зниження питомої ваги доходних активів до 38,5 %. Таке становище свідчить, що „ПриватБанк” не приділяє достатньої уваги цим питанням.

Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і правильності відображення їх вартості у звітності банку.

Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів відносяться усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за кредитно-інвестиційною системою. До непродуктивних відносяться капіталізовані активи, нематеріальні активи, дебіторська заборгованість (включаючи нараховані доходи) та збитки. Це вказує на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування та розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів і показником активності банку слугує питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах За даними табл. 2 цей показник у „ПриватБанку”, склав 37,0 %. Така кредитно-інвестиційна політика банку є пасивною і мало ризиковою, що підтверджується критеріями оцінки кредитно-інвестиційної політики комерційних банків, наведеними в табл. 2.3[17]

Таблиця 2.3

Критерії оцінки кредитно-інвестиційної політики комерційного банку

Характер кредитно-інвестиційної політики впливає на прибутковість та ліквідність комерційного банку. Підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційних вкладень у загальних активах свідчить про те, що комерційний банк намагається підвищити прибутковість активів, нехтуючи їх ліквідністю. Для оцінки якості активів банку слід зважати на їх ризикованість, яка залежіть від обсягу розміщення коштів в активах. З цією метою активи банку слід розраховувати, зважаючи на коефіцієнти їх ризиків, тобто можливість втрати частини їх вартості внаслідок тієї чи іншої активної операції.

Основними показниками, які дозволяють оцінити достатність високоліквідних активів для забезпечення ліквідності комерційного банку, є коефіцієнт миттєвої ліквідності та коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.[18]

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує, яку частину залучених на поточні рахунки коштів банк може сплатити у терміновому порядку.

За визначенням НБУ, робочі активи включають "кошти на коррахунках, в касі, вкладені в майно, розміщені в інших банках, цінних паперах, надані кредити та інші активи, що дають доход банку" .

В процесі аналізу ці коефіцієнти розглядаються в порівнянні з нормативними їх значеннями і в динаміці.

При оцінці цих коефіцієнтів необхідно пам'ятати, що надто високі значення їх негативно впливають на доходність банку, а занадто низькі свідчать про погіршення надійності банку.

Високоліквідні активи - це активи, які легко трансформуються у готівкові кошти. До їх складу входять готівкові кошти та банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках в НБУ, термінові депозити в НБУ, вкладення у казначейські цінні папери, реформовані НБУ, кошти на кореспондентських та депозитних рахунках, відкриті в інших банках, а також активи, які можуть бути терміново проконвертовані у готівкові або безготівкові кошти.

Високоліквідні активи поділяються за рядом класифікаційних ознак.

• За напрямками розміщення: грошові кошти у касі; кошти на рахунках
  інших банків; термінові фінансові вкладення; банківські метали; інші.
• За доходністю: прибуткові та неприбуткові.

3.За видами валюти: високоліквідні активи в національній та іноземній валюті. Загальний аналіз високоліквідних активів проводиться на основі розрахованих показників їх структури та динаміки у досліджуваному періоді. На основі балансового звіту та приміток до нього розглянемо динаміку, склад та структуру високоліквідних активів комерційного банку „ПриватБанк” (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Динаміка, склад і структура високоліквідних активів комерційного банку ПриватБанк [16]

Високоліквідні активи зменшилися за період, що досліджується, на 279615 тис. грн. або на 3,1 %, зменшення спостерігається по всіх видах активів, однак зростання (12,3 %) - лише по депозитах в інших банках, як по одному з прибуткових видів високоліквідних активів.

До прибуткових, крім короткострокових фінансових вкладень, належать і операції купівлі-продажу закордонної валюти за рахунок коштів у касі та на кореспондентських рахунках і деякі інші ці тенденції позитивно характеризують фінансову діяльність банку, адже банк не повинен безконтрольно збільшувати безприбуткову частку високоліквідних активів у загальних активах

2.2 Аналіз динаміки, складу і структури пасивів банку

Загальний аналіз пасивів комерційного банку ґрунтується на застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного аналізу.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку капіталу і зобов'язань в цілому і по окремих видах. В процесі використання цього виду аналізу розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда).

Вертикальний (або структурний) аналіз ґрунтується на структурному дослідженні окремих показників пасивів. В процесі такого аналізу визначається питома вага окремих структурних складових капіталу і зобов'язань. Вертикальний аналіз відображає структуру джерел фінансових ресурсів, горизонтальний аналіз дозволяє переходити від абсолютних змін показників до відносних темпів росту (приросту) показників в аналітичному періоді.

Горизонтальний та вертикальний аналіз, при загальному вивченні зобов'язань і капіталу, зазвичай, здійснюється одночасно.

Динаміка, склад і структура пасивів комерційного банку «ПриватБанк» та їх оцінка за період, що аналізується, досліджується за допомогою табл. 2.5.

Дані таблиці свідчать, що загальне зменшення фінансових ресурсів на 95161 тис. грн. або на 1 % є наслідком збільшення капіталу на 366524 тис. грн. або на 62,2 % при одночасному зменшенні зобов'язань на 461685 тис. грн., що складає 4,9 %.

Таблиця 2.5

Динаміка, склад і структура пасивів комерційного банку «ПриватБанк»

Це дозволяє зробити висновок, що комерційний банк „ПриватБанк” проводить обережну фінансову політику і намагається закріпити свою фінансову незалежність та надійність.

Для аналізу змін, які відбулися у власному капіталі комерційного банку ”ПриватБанк” протягом звітного періоду, слід використовувати наступну методику (табл. 2.6).[7]

Дані табл. 2.6 свідчать, що власний капітал комерційного банку за звітний період збільшився на 980 тис. грн., або на 4,2 %. Зміни відбулися за рахунок розподілу прибутку попереднього звітного періоду у загальні резерви та резервний фонд (відповідно 1545 тис.грн. та 85 тис.грн.). У звітному періоді банк одержав чистого прибутку в розмірі 900 тис. грн., а також здійснив переоцінку основних засобів на суму 80 тис. грн. Відсутність дивідендних виплат свідчить про те, що отриманий чистий прибуток банк направив на створення резервів, яких на початок звітного періоду у нього не було. Це може негативно вплинути на курс акцій банку, як вже емітованих, так і нових емісій.

Таблиця 2.6

Аналіз змін у власному капіталі

Статутний капітал представляє собою вартість вкладів акціонерів (засновників, учасників) комерційного банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників та кредиторів банку. Аналіз статутного капіталу комерційного банку слід здійснювати в розрізі наступних напрямків: формування статутного капіталу при створенні банку; порядок збільшення розміру статутного капіталу; порядок зменшення розміру статутного капіталу.

Оцінку формування статутного капіталу комерційного банку „ПриватБанк” можна здійснити за наступною схемою (табл. 2.7).

Дані табл. 2.7 свідчать, що створюваний комерційний банк початково розмістив 50% акцій, причому реалізував їх вище номінальної вартості, одержавши емісійний доход в розмірі 750 тис. грн. В подальшому акції комерційного банку були продані за номіналом, причому повна вартість акцій була сплачена акціонерами раніше встановленого законодавством строку. Мінімально встановлений розмір статутного капіталу для комерційних банків створюваний банк перевищив у три рази.[33]

Таблиця 2.7

Формування статутного капіталу

При збільшенні статутного капіталу шляхом обміну облігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента, статутний капітал збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. В даному випадку, номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, повинна дорівнювати номінальній вартості акцій.

Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти акціонерів (засновників, учасників), а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банку про капіталізацію дивідендів. При аналізі дивідендів, що направляються на збільшення статутного капіталу, слід враховувати особливості розподілу прибутку та дивідендної політики банку.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупи частини їх у власників з метою анулювання.

Актуальним є питання про розмір відрахувань від чистого прибутку до резервного капіталу комерційного банку. Прискорені розміри відрахувань з метою найшвидшого створення резервного капіталу можуть суттєво знизити розмір прибутку, що використовується на виплату дивідендів. Це негативно може вплинути на вартість акцій та подальший процес формування статутного капіталу комерційного банку. Занадто низькі розміри відрахувань від прибутку збільшать термін формування резервного капіталу і можуть негативно вплинути на фінансову стійкість банку. Тому банки, виходячи із їх власних потреб, застосовують, як правило, змішаний порядок формування резервного капіталу, коли протягом кількох років здійснюються підвищені розміри відрахувань від прибутку, а потім встановлюються помірні чи невеликі розміри відрахувань до досягнення встановленої величини цього капіталу. Враховуючи сказане вище, узагальнений аналіз резервного капіталу комерційного банку можна робити в такій послідовності (табл. 2.8).[16]

Таблиця 2.8

Аналіз резервного капіталу комерційного банку

З даних табл. 2.8 випливає, що фактичний розмір резервного капіталу перевищує 5% від розміру статутного капіталу, що пов'язано з тим, що банк відноситься до давно створених. Однак у першому кварталі відбувся розподіл чистого прибутку і до резервного капіталу було відраховано 60 тис грн., або 5 % чистого прибутку. За звітний період інших джерел поповнення резервного капіталу та використання його коштів не відбувалося.

Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Мова йде про те, що до складу власного капіталу включаються резерви, створені для покриття не виявлених на даний час збитків, але які можуть вільно використовуватися для покриття збитків, що матеріалізуються з часом, у майбутньому. Резерви, створені під виявлене погіршення якості певних видів активів або визнаних зобов'язань, не повинні входити до складу власного капіталу комерційного банку. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління комерційного банку з урахуванням вимог чинного законодавства. Відрахування до таких резервів здійснюється з чистого прибутку комерційного банку.[25]

Власний капітал комерційного банку включає такий компонент як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів. Резерви переоцінки виникають двома способами. По-перше, в деяких країнах банкам дозволяється час від часу зі зміною ринкової вартості здійснювати переоцінку своїх фіксованих активів Такі переоцінки відображаються у балансі комерційного банку як резерв переоцінки. По-друге, нереалізована вартість "прихованих" резервів переоцінки може бути присутньою у балансі в результаті довгострокового володіння деякими активами, відображеними у балансі за історичною вартістю їх придбання.

Аналізуючи власний капітал комерційних банків, використовують різні види та методи аналізу, серед яких важливе місце посідає метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, розділами чи групами статей балансу.[35]

Власний капітал комерційного банку, виходячи з функцій які він виконує, займає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку. Одним з показників, що характеризує стан власного капіталу, особливо під час створення комерційного банку, є мінімальний розмір статутного капіталу. Однак прийнято вважати, що у процесі подальшого функціонування банку, його статутний капітал перестає відігравати вирішальне значення як перманентна складова власного банківського капіталу, а відтак його питома вага, за інших рівних умов, в сукупному власному капіталі поступово зменшується. Натомість збільшується питома вага інших елементів власного капіталу комерційного банку. Проте, нехтувати показником мінімального розміру статутного капіталу не слід: чим більший розмір статутного капіталу, тим фінансово стійкішим вважається комерційний банк.

Однак, складність визначення достатності власного капіталу полягає в розрахунку не абсолютного, а відносного його розміру. Саме відносні показники достатності власного капіталу є провідними в системі аналізу фінансової стійкості банку

Спочатку для оцінки достатності власного капіталу банку використовувався коефіцієнт співвідношення власного капіталу (ВК) та залучених коштів (ЗК)

Для поглибленої оцінки власного капіталу комерційного банку використовуються такі коефіцієнти:

Коефіцієнт платоспроможності (або коефіцієнт Кука) визначається як співвідношення нормативного власного капіталу (НВК) і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів ризику (Аз):

Іншим коефіцієнтом, який слід користуватися при аналізі власного капіталу, є відношення власного нормативного капіталу (ВНК) до загальних активів банку, зменшених на відповідні резерви (Ар):

Залежність комерційного банку від його засновників (акціонерів, учасників) характеризує наступний коефіцієнт:

 Якісну оцінку власного капіталу комерційного банку дає наступне співвідношення:

 Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується за формулою:

 Ефективність використання власного капіталу характеризує коефіцієнт його рентабельності:

Визначити ефективність використання коштів власників та доцільність вкладання коштів до комерційного банку можна за допомогою коефіцієнта рентабельності статутного капіталу:

Стан капіталу комерційного банку характеризується його розміром, структурою (відносними частками окремих його складових) та темпами росту або приросту як капіталу в цілому, так і його складових (табл. 2.9). При здійсненні аналізу стану капіталу треба визначити відповідність його розміру вимогам НБУ.

Як свідчать дані табл. 2.9 у дослідженому періоді загальні зміни в обсязі та структурі капіталу можна оцінити позитивно. Загальний обсяг капіталу збільшився на 366524 тис. грн. або на 62,2 %. Темпи приросту основного капіталу (62,7 %) випереджували темпи приросту додаткового капіталу (59,8 %), що відповідає вимогам НБУ, згідно до яких додатковий капітал не повинен перевищувати суму основного капіталу.

Таблиця 2.9

Динаміка, склад та структура капіталу комерційного банку ПриватБанк [16]

Високі темпи приросту статутного капіталу (75,0 %) обумовлені прагненням банку нарощувати капітальну базу та значно підвищити свою надійність і платоспроможність. Але слід мати на увазі, що значне перевищення суми статутного капіталу, встановленої нормативом, є небажаним та подальше її зростання є недоцільним.

Зростання капіталу досягнуто за рахунок реінвестування прибутку і емісії акцій.

Оцінюючи структуру капіталу та зміни, які в ній відбулися за період, що досліджується, можна визначити її стабільність. Зрушення, що відбулися в обсязі капіталу, позитивно вплинули на структуру капіталу: питома вага основного капіталу зросла на 0,3 пп., на стільки же зменшилася питома вага додаткового капіталу.

Загальний обсяг капіталу банку, як і статутний капітал, значно перевищує норматив капіталу, який встановлено НБУ, що обумовлено нестабільною економікою та прагненням банку в цих умовах до максимальної надійності і незалежності.[6]

2.3 Напрями вдосконалення оцінки активів і пасивів комерційного банку

Діяльність банків України в сучасних ринкових умовах обтяжена багатьма економічними, політичними і структурними процесами, що відбуваються в державі. Така ситуація потребує від керівників банків глибокого розуміння міри впливу кожного соціально-економічного явища на результати їхньої роботи.

А ще важливо передбачити розвиток подій, які в майбутньому можуть потребувати зміни стратегії управління банком, його структурними підрозділами. Таке завдання не до снаги найосвіченішому, найпрофесійнішому керівникові банку, якщо його не оточує команда професіоналів-практиків і теоретиків, озброєна сучасними технологіями менеджменту на основі економіко-математичних методів і моделей для оцінки ефективності діяльності банку.

У такій команді мають бути й експерти з оцінювання економічного середовища, в якому перебуває банк. Вплив середовища функціонування банку на його діяльність спричиняє вироблення коротко - та довгострокової стратегій управління установою.[17]